Цією статтею я хочу розпочати цикл публікацій про приємний та корисний світ ароматів. Сподіваюсь, що інформація про цілющі властивості ефірних олій, яку Ви зможете почерпнути з цих публікацій, здатна допомогти Вам у повсякденному житті, та надасть можливість:

• стимулювати розумову діяльність;
• пригнічувати або стимулювати апетит;
• покращувати стан шкіри;
• стимулювати роботу внутрішніх органів;
• боротись з депресією, тривожністю та безсонням;
• покращувати загоєння ран та регенерацію тканин та багато іншого.

Звісно ефірні олії не є лікарськими засобами і розглядати їх варто не як «панацею», а як «домашнього помічника», що завжди допоможе Вам при профілактиці і супутній терапії багатьох проблем Вашого організму. Варто пам’ятати: обираючи собі ефірну олію, необхідно звертати увагу на протипоказання та застереження при її використанні. 

«Витоки»

Людство здавна використовує цілющі властивості духмяних рослин, так в печерах Ласко (Франція) збереглися наскальні малюнки (біля 20 тис. років), на яких зображені приклади використання рослин для оздоровлення та лікування. Реальним доказом багатовікової історії використання ароматичних речовин, можна вважати керамічний дистилятор, який зберігся до наших днів, вчені датують його 5-им тисячоліттям до нашої ери.

З Шумерської цивілізації до нашого часу дійшли перші писемні згадки (клинописна табличка) про цілющі властивості ароматів рослин. З часів Древнього Єгипту збереглися систематизовані писемні докази використання ефірних олій і благовонній для лікування людей, зокрема «Папірус Еберс» (ХVI ст.. до н.е.). Древні вавилоняни додавали ароматичні олії до будівельних сумішей при спорудженні храмів.

Використовуючи протимікробні властивості лимонної, кедрової та миртової олій давні будівельники забезпечували дезінфекцію приміщень храмів. Наступниками єгипетських традицій використання цілющих властивостей ароматів рослин можна вважати древніх греків та римлян. Саме період античності став часом розквіту ароматерапії.

Рецепти лікування за допомогою есенцій та благовонній зберегли для нас праці Плутарха, Анакреона, Галена, Гіппократа, Геродота, Демокріта, Діоскорида. Після падіння Римської та Візантійської імперій, території нинішньої Європи вступають в тяжкий період Середньовіччя з його мракобіссям, де не було місця ароматерапії. Проте, вчення античних цілителів знайшли своїх послідовників в арабських країнах,  де виробництво ароматичних речовин поставили на промислову основу. Зокрема, Ібн Сіна (Авіценна) подовжив охолоджуючу трубку дистилятора та зігнув її в змійовик, що дозволило пришвидшити відгонку олії з сировини. Згідно uk.wikipedia.org Авіценна написав 40 праць з медицини, які більше 500 років були основним стандартом  в питаннях лікування людей. В цих працях багато уваги приділяється лікарським засобам рослинного походження та безпосередньо, використанню ефірних олій в лікувальних цілях. 

Паралельним шляхом йшло використання ароматичних олій під час лікувальних процедур в країнах Далекого Сходу. В книзі Імператора Хуанді (2650 р. до н.е.) «Класична внутрішня медицина Жовтої імперії» зазначаються рекомендації щодо використання ароматичних засобів, масажу та акупунктури. За китайськими традиціями ефірні олії найчастіше використовувались у комплексі з акупунктурою та масажем. Лікарі давньої Індії вважали, що аромати розкривають душу та гармонізують розум. Система традиційної медицини Південної Азії – Аюрведа, передбачає використання ефірних олій під час масажу та впливу на активні точки.

З часом, використання ефірних олій, повернулось і до Європи. Хрестоносці із Хрестових походів привезли до Європи не лише звичай омивати руки перед прийняттям їжі, а й  любов до благовонній, ароматичних олій та парфумів. Так в Старому Світі знову прижилися традиції застилання підлоги в помешканнях і храмах пахучими рослинами, носіння на собі висушених ефіроолійних рослин для запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб. А більшість католицьких орденів цілеспрямовано почали вирощувати  ефіроолійні рослини.

В ті часи, коли людство ще не мало рецептів багатьох ліків, якими ми користуємось зараз, застосування ефірних олій було чи не одним з основних засобів боротьби з інфекційними хворобами, які вирували в Старому Світі. Під час «буму» алхімії в Європі та моди на пошук «філософського каменя», алхіміки дуже полюбили ефірні олії, оскільки етапи дистиляції здавались їм схожими з «етапами внутрішньої психічної трансмутації». Ароматичну сировину алхіміки переганяли в концентрований запах, а «людські емоції очищали та концентрували», щоб зрозуміти сутність людини. Алхіміки вважали, що ефірні олії – це душа рослин.

Наступними знаковими етапами в історії ароматерапії можна вважати розробку інгалятора Маджа (John Mudge) 1778 р. (металева кружка з мундштуком і отвором в рукоятці) та 1858 р., коли доктор Саль-Жирон (Sales-Giróns) отримав срібну медаль Паризької Академії Наук за винахід портативного розпилювача (інгалятора), який під тиском розпилював рідину для вдихання (тиск створювався ручним насосом).

 Сам термін «ароматерапія» вперше використав французький хімік Рене Гаттефосс, який в 1937 р. видав книгу «Ароматерапія», в якій описував «розмаїття духмяних речовин, які можна використовувати в лікувальних цілях. Крім своїх антисептичних і протимікробних властивостей, їм притаманні антитоксичний, противірусний та регенеративний ефекти». 

 З другої половини ХХ ст. ароматерапія переживає справжній бум, питаннями впливу ефірних олій на організм людини почали займатись не лише окремі активісти, а й серйозні науково-дослідні інститути та фармацевтичні компанії.

Завдяки легкості використання здобутків ароматерапії, майже відсутності побічних ефектів, приємності ароматерапевтичних процедур та доступності ефірних олій – мільйони людей по всьому Світу щодня покращують своє життя за допомогою ЦІЛЮЩИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ АРОМАТІВ.